- Я з тих людей, які пережили оці епохи: від Радянського Союзу, потім початок незалежності і сьогоднішній день, 21 століття, і просто на моїх очах зникали якісь поняття. Зникло таке слово, як “культура” взагалі з загального користування, з ужитку. Ми на сьогоднішній день говоримо про шоу-бізнес, а маємо на увазі культуру. Мені здається, що ми теж втратили таке поняття, як талант. Раніше ми говорили про талант, а на сьогоднішній день ми говоримо про харизму. Мені здається, що от це якраз показник сьогоднішнього дня, тому що, наприклад, талановита людина – це та людина, яка все робить якісно, найкращим способом, і від цього вона не чекає якоїсь заслуги чи пошани, чи якоїсь реакції від людей, від соціуму. А харизма – це явно така реакція організму просто здобути максимальні поблажки для себе. Мені здається.

- Що зараз домінує: харизма, як Ви сказали, чи талант?

- Харизма. На сьогоднішній день талант - таке слово вже не вживається. Про геніїв ми взагалі не говоримо, про талант ми навіть не говоримо. Ми говоримо: це харизма, це пробивна людина.

Замість артиста сьогодні вживається фронтмен, тобто та людина, яка попереду. Але ж ми знаємо, що інтелігентна людина не обов’язково мусить бути попереду, вона може бути і в тіні, але вона робить свою справу і робить її гарно.

- А як з цим боротися? І взагалі, чи треба з цим явищем боротися чи виправляти, скажімо?

- Ні, ні з чим не треба боротися. Виправляти...

- Ви самі кажете, що Ви докладаєте максимум зусиль, щоб усе ж таки ключовим став талант.

- По-перше, треба усвідомлювати ці речі, що воно відбувається.

- Це залежить від споживачів, слухачів чи від самих виконавців: від співаків, музикантів?

- Ми ж в єдиній системі живемо. Є потреба, а потреба формує попит. Але все ж таки ми живемо на сьогоднішній день у віртуальній реальності, ми живемо в інформаційному суспільстві. А інформаційне суспільство формується все ж таки ЗМІ.

- І не просто в інформаційному, а й в глобальному.

- Так. І ми залежимо від ЗМІ дуже сильно. Тут приходить на думку, що, мабуть, перше, що потрібно робити, то це піднімати якість ЗМІ. Може, тут якраз той пес і заритий.

- А що б Ви закинули в першу чергу ЗМІ?

- Я Вам розкажу такий приклад дуже цікавий. Недавно з “Країною мрій” ми зробили таку акцію. У Каневі є перший народний музей Шевченка. Це старовинна хата, в якій зберігаються цінні речі, картини. Це перший музей Шевченка біля могили Кобзаря.

Там так сталося, що там протікав дах, його накрили якимись руберойдами, тому подібне. Тобто, хата потребує ремонту.

Одна гарна людина, пан Костянтин Олійник з “Мамаєвої Слободи”. У нього є майстри. Мабуть, останні майстри в Україні, які вміють класти солому на хату. І він своїми зусиллями кладе солому на цю хату з майстрами. А фестиваль “Країна мрій” і мене запрошує, щоб ми приєдналися до цієї акції, щоб ми звернули увагу суспільства.

Ми організовуємо кобзарські вечорниці біля хати Кобзаря. Я з кобзарями ми ще криємо хату і запрошуємо журналістів, щоб вони звернули увагу, що хата Шевченка протікає, і що ми громадськими зусиллями ремонтуємо цю хату. Це дуже гарно.

Журналісти приходять туди, і пишеться потім такий матеріал: “Скрипка вчиться класти солому на хати”. Все.

І виходить таким чином, що всі наші зусилля були марними, тому що інформація пішла тільки: Скрипка працює тепер заробітчанином.

Це просто непрофесійно. Тобто, люди побували з нами цілий день, вони не зрозуміли, що відбувається взагалі, їх не цікавить те, що відбувається на сьогоднішній день.

Наприклад, є навіть дуже гарні сайти, вони нібито серйозно аналітичні сайти. Але коли ми заходимо в підрозділ “Культура”, то завжди бачимо тільки якісь там пригоди з Брітні Спірс, там вона роздягнулася чи не роздягнулася, там хтось одружився, в когось там померла собачка. Максимум щось там буде про Могилевську чи про російські зірки із серіалів. Це в підрозділі “Культура”! Це теж дуже-дуже показова деталь. І це серйозні аналітичні сайти.

Тобто, у нас фаст-фуд інформації. Вже нікого не цікавить якість. Мас-медіа підтримує дуже низьку якість.

- А, може, це проблема, власне, маскультури, яка продукує це ганебне, як Ви твердите, руйнування?

- Я щойно прийшов з вечірки “Андеґраундна культура”. Читав свої нові п’єси Лесь Подерв’янський і співав гурт “Вася-клаб”. Це якраз андеґраундна культура, але яка пропонує європейську якість, і гарна українська лірика. Це справжній андеґраунд.

Вони просто не мають ніякого способу вийти до аудиторії. Зате дуже легко якось зробити кар’єру, якщо ти просто поп-виконавець.

- А як цю асиметричність врегулювати? Як цьому дати раду?

- Є два способи. Один спосіб, мені здається, на сьогоднішній день. Якщо 5 років тому продукти, овочі в супермаркеті, які абсолютно несмачні, вони не мають харчової цінності, навіть і шкідливі, вони були дуже дорогі, а те, що продавали бабці на базарі, то це було дуже дешево.

На сьогоднішній день ситуація міняється якраз навпаки, тобто починаються цінуватися якісні продукти харчові.

Натуральним чином суспільство, я думаю, все ж таки більш-менш розбереться, що в нас якісне, а що неякісне, і якась пісня з гарною лірикою, мелодією просто виконана під гітару якимось альтернативним співаком нарешті буде справжньою українською елітою цінуватися.

- Олеже, Ви цікавий багатьом як співак, котрий у своїй творчості переплітає різні жанри, різні мотиви. Ваші музичні композиції незвичні. Це Ви спеціально робите, щоб виділятися з-поміж інших чи це просто стан Вашої душі і Ваш напрямок?

- Мені здається, що це стан сучасних тенденцій у музиці. На сьогоднішній день не відбувається народження нових стилів.

Так сталося, ми живемо в таку епоху, коли велосипеди ніхто не придумує і їх нецікаво придумувати. Просто вдосконалюють їх, роблять більш швидкими, дешевшими і тому подібне.

З іншого боку, на сьогоднішній день відбувається просто змішування різних стилів, тобто такий ді-джейський підхід до всього: ти береш і, може, якісь раніше несумісні речі вводиш поряд, і з них таку гармонію якусь складаєш. Вони починають працювати разом, і вони народжують новий об’єкт мистецтва.

Ми почали змішувати різні стилі ще 15 років тому: народну музику вкладати на рифи гітарні, на барабанні ритми рокові.

Тобто, на сьогоднішній день це актуальний вид мистецтва, який називається етнічний рок, фолк-рок і тому подібне.

- Олеже, а попри ту критику на адресу Ваших колег все ж таки є люди, є групи, яких Ви поважаєте?

- Є дуже багато колективів дуже цікавих. І молодих, і вже не молодих.

- Ви можете їх назвати?

- Це “Мандри”, “Гуцул Каліпсо”, “Очеретяний кіт”. Це ті, хто у фолк-роковому стилі працюють.

Багато рок-колективів менш відомих, більш відомих - дуже цікавих. “Плач Єремії”, “Назад шляху немає”, “Кому вниз”, “Верховна Зрада”. Там десятки колективів. Дуже багато.

Якраз на сьогоднішній день у музиці вже не працює те прислів’я, що моя хата скраю. Вже в артистів і в музикантів “моя хата не скраю”. Люди починають єднатися, спілкуватися, якісь спільні проекти, якісь великі фестивалі.

Мені здається, що ми стаємо дійсно більш культурною цивілізованою нацією, більш європейською нацією.

- А ця комунітарність давно з’явилася?

- Я почав спілкуватися і дуже активно 2-4 роки тому.

- Пане Скрипка, раніше українські співаки, музиканти були просякнуті комплексом неповноцінності на тлі своїх російських колег. Це явище вже подолане?

- На жаль, ще не подолана конкуренція. Знову ж повернемося до критики ЗМІ. Все ж таки все більше і більше українських артистів з’являється, але все ж таки багато каналів, які надають перевагу іноземним артистам. Ясна річ, що нашим вітчизняним талантам дуже важко таким чином боротися. Коли тебе не чують по радіо, по ТБ, то потім і важко добратися до сцени.

Є такі канали, які просто вперто не хочуть крутити свою музику.

Якраз, я раніше трошки не доказав, що є другий метод, як швидше добитися якоїсь непечерної ситуації в культурі, в пісні, в театрі, в джазі, в класичній музиці – це все ж таки позитивний вплив держави. Мусить бути якась програма, і держава мусить робити пропозиції для ЗМІ. По-друге, вже до театрів, концертних залів, концертних майданчиків тому подібне. Якось обкладатися податками те, що вважається менш культурним, щоб ці гроші вкладалися в якісний продукт.

- Олеже, оскільки я спеціалізуюся все-таки на політичних темах, тому пропоную Вам трохи поговорити про політику, якщо Ви не заперечуєте.

- На сьогоднішній день знаєте яка прекрасна річ відбулася? І це сталося цього літа. Ми всі завжди дуже багато говорили про політику на кухнях. Коли відбулася інавгурація Ющенка, знаєте за що ми пили? Ми пили за те, щоб настав той золотий час, щоб ми вийшли з кухонь, і щоб ми не говорили про політику. І як не дивно, зараз люди перестали говорити про політику.

- Це правда. Але тим не менше, Ви були активним учасником Помаранчевої революції. Це всі знають. Ви стояли часто на трибуні, на Майдані, Вас бачили у виборчому штабі Ющенка.

З огляду на останні політичні події в країні, Ви не відчуваєте себе зрадженим?

- Перше відчуття було, як і в багатьох, як вилили відро холодної води на голову. Ось. Може, це був такий період – літо тепле. Я думаю, що в принципі воно невипадково.

Я думаю, що такі люди, як я, ми зробили правильні речі, те, що ми не почали якось активно діяти. По-перше, не було зрозуміло, що робити. По-друге, це дійсно могли б бути речі дуже емоційні.

Але я думаю, що ми отримали дуже серйозну науку. В кінці четвертого року ми зрозуміли, що ми можемо робити не тільки малі речі, ми можемо робити великі речі. Це можемо робити ми, саме ми – українці.

Ми це зробили, вимили руки, заспокоїлися і сказали: от ми нашу політичну еліту поставили, і хай вона тепер робить.

- А що роблять вони?

- Вони нам надають урок, тому що не можна розслаблятися, треба...

- ...знову виходити на Майдан?

- Ні. Треба просто ініціативу не випускати з рук і все. Треба лишатися завжди активним. Це єдине рішення. Я цей урок отак зрозумів: ми можемо врятуватися тільки в нашій активності і все.

- Чи не здається Вам, що часами через те, що громадська думка дещо задрімала, відбулися ті речі, про які Ви говорили, і від яких Ви отримали шок?

- Абсолютно так. У нас був такий імпульс, а потім ми всі розслабилися і знову впали в свій анабіоз.

- Пане Скрипка, куди рухатиметься Україна у владній комбінації Ющенко-Янукович, як на Ваш погляд?

Не знаю. Воно здається, що це якби варіант “Кучма-2” на сьогоднішній день в якісь такій дуже цікавій комбінації. Але кучмівського застою вже не може бути, тому що паротяг вже поїхав вперед. Не буде знову ж такого економічного чуда. Здається, що немає якоїсь такої талановитої стратегії.

- Але багато хто вже помічає повернення кучмівських принципів в урядування. Ви відчуваєте це?

- Я ж спостерігаю за новинами – я теж в курсі цього діла. В принципі, кучмівський підхід був дуже-дуже простий. Це стандартна така українська ситуація доісторична: одним “сідаліщєм” сидіти на двох стільцях. Зараз знову буде намагання балансувати на двох стільцях, тобто бути великим другом і для Росії, і для Європи – ні туди і ні сюди.

- Олеже, а як Ви ставитеся зараз до Віктора Ющенка?

- Чесно кажучи, мені здається, Віктор Андрійович - він такий шекспірівський персонаж. Це людина великого серця, але вона постраждала. Бо Віктор Андрійович втрачає підтримку народу...

- Але все було в його руках. І після того, як він дав згоду на призначення прем’єром В.Януковича, а перед тим не дуже старався, на думку багатьох спостерігачів, щоб була створена помаранчева коаліція, багато хто вважає його зрадником.
Ви поділяєте таку точку зору?

- Як там кажуть, підмінили нашого Президента. Нічого такого не відбулося. Просто такі об’єктивні умови. Тобто, людина з певними якостями і в певному такому оточені... Я думаю, що, може, ті люди, які дуже гарно знали ситуацію і самі персоналії, вони могли б це передбачити, цей розпад, цей розклад.

Хоча деякі люди так і казали раніше, що воно так і буде. А ми просто не вірили. Ми були в захваті, і ми не знали персоналій і якісь такі векторні розбіжності між прибічниками помаранчевими.

Інакше могло б бути, але, може, в інакшій країні і з інакшими людьми. Як ми на сьогоднішній день говоримо, що це українська нація зробила Майдан, і, на жаль, ця нація ще не виростила політичну еліту.

- Олеже, я поставлю запитання ще інакше. Чи відповідають, на Ваш погляд, дії і поведінка Президента цінностям і гаслам Майдану?

- Треба просто, щоб українська нація виростила політичну еліту кваліфіковану, високої моральної якості. От і все. Це наша задача. Це єдине, що нам треба винести на сьогоднішній день.

- Олеже, зараз, на думку багатьох експертів, спостерігачів, взагалі людей небайдужих до того, куди далі рухатиметься Україна, складається враження, що, починаючи від Президента, відбувається маса якихось маніпуляцій. Тобто, зацікавлені політики, фігури почали говорити про те, що нам треба об’єднуватися, тому не можна критикувати ані Партію регіонів, ані Президента, бо треба єднати країну, не можна знову ж таки критикувати самого Ющенка, тому що вперше отримали національно свідомого чоловіка на цій посаді.

Взагалі, чи не видається Вам це як якась більш вишукана така маніпуляція громадською думкою, і гасла, за якими прикриваються, спроможні рухати далі країну вперед політики, в тому числі владний істеблішмент, той, котрий нагорі?

- Я абсолютно погоджуюся. Не треба вестися на ці гасла, як віслюк на морквину. Абсолютно вірно, тому що вони просто нас... Але просто треба зрозуміти раз і назавжди нарешті, і ми це можемо зрозуміти, що ми сьогодні маємо таку відправну точку, і ми можемо зробити все, що завгодно. Зараз країна балансує в такій ситуації, що дуже багато можливостей.

- Олеже, а за якої ситуації особисто Ви можете вийти знову на Майдан і покликати за собою своїх друзів?

- Я думаю, що на Майдан ми вже не вийдемо, тому що це буде вже неконструктивна сила. Час Майдану пройшов і все. Треба перегорнути цю сторінку і заспокоїтися.

- Гаразд. Як контролювати владу? Через критику?

- Критикувати когось? Ми вже накритикувалися. І теж треба перегорнути цю сторінку. Досить.

На сьогоднішній день конструктивна фаза – треба щось запропонувати. Просто люди і наша політична еліта, навіть Партія регіонів, вони хочуть щось запропонувати, але не можуть. І ми чекаємо людей, які зможуть щось людям запропонувати і це зробити. Сказати і зробити. І в цьому напрямку треба рухатися. Абсолютно такі банальні речі, але це...

- Але це пасивний бунт. Тим часом влада буде робити ті речі, в яких вона зацікавлена. Ми маємо вже масу прикладів. Вже сьогодні виникли сумніви щодо її подальшої євроінтеграції, оскільки Янукович у Брюсселі заявив, що Україна не готова вступати до НАТО, посилаючись начебто на громадську думку. Експерти це вже відкоментували, що це теж певна маніпуляція. Але пасивне це спостерігання. Доки не знайдена ця модернізована якась формула реакції.

Чи не зайде далеко знову ж таки владний істеблішмент, той, котрий нагорі, котрий веде країну і котрий визначає, формує парадигму розвитку країни? Чи не будуть громадяни себе картати, мовляв, треба було вчасно висловитися?

- Ні, ну не треба бути наївним і чекати від пана Віктора Федоровича євроінтеграції. Може, у людей коротка пам’ять...

- Але водночас треба пам’ятати і не забувати, Олеже, хто давав згоду на призначення Віктора Федоровича, як Ви кажете. Чи не так?

- Тобто, євроінтеграції зараз нам не бачити. Тому я пропоную євроінтеграцію людей. Тобто, нам самим треба стати європейськими, тоді автоматично Україна вже формально буде вимушена прийняти цю євроінтеграцію.

І ще. Недавно я спілкувався з активними гарними молодими людьми України, і вони запропонували мені таку формулу, яка мені дуже сподобалася, і я Вам теж пропонував би: втілювати в життя практичний прагматичний патріотизм.