Понад півроку тому — 1 травня — відбувся офіційний реліз альбому гурту «Сокира Перуна» «І мертвим, і живим, і ненарожденним…», присвяченого світлій пам’яті головнокомандувача УПА генерал-хорунжого Романа Шухевича.
Хоча не було змоги організувати концерти перед тисячними аудиторіями, музиканти зуміли порадувати прихильників й розворушити затхле болото «патріотичного руху». Сьогодні гостем нашої редакції є соліст гурту Арсеній Білодуб.

— Отже, друже Арсенію, який сакральний зміст приховано в назві гурту?

— А невже важко зрозуміти? Ми хочемо наголосити на власній належності до українства. Ми з великою пошаною ставимося до славної історії нашого народу. Коли Великий князь Святослав рівняв із землею хозарський Саркел, то всі славні здобутки свого безстрашного війська присвячував богу перемоги. Кажучи «іду на ви» й здіймаючи меч, він освячував його за допомогою бога війни. І в першому випадку, і в другому йдеться про Перуна. Так було покладено початок цій історії. У Перуна, згідно з руським епосом, був багатий арсенал зброї, зокрема й сокира. Ми — це зміст нашої землі, і ми завжди будемо залишатися вірними їй. Водночас ми готові відстояти наш світогляд.

— До якого музичного стилю належить ваша музика? З чим її можна порівняти?

— Ми живемо, так би мовити, всередині нашого гурту. Змінюються пори року, на наших скронях з’являється перша сивина, та наша музика завжди з нами. Хоча стилістично вона може змінюватися. Перший альбом «98» пов’язаний з важливими для нас ... Читата далі

Останні національні конфлікти у Російській Федерації, життя української громади на півдні РФ та майбутнє Козацької автономії на Кубані, Ставропільщині та Ростовщині стали основними темами розмови із заступником Голови Української культурної автономії півдня Російської Федерації Ігорем Жугою, уродженцем міста Чугуєва Харківської області. Нині п. Ігор мешкає у м. Ростові-на-Дону.
- Скажіть будь-ласка, чи представлена українська громада у Ростові організаційними формами?

Українська громада півдня Росії була зареєстрована у 2004 році. Зараз громада об’єднує 300 тис. українців – і це тільки офіційно зареєстрованих у Ростові та Ростовській області. До цієї цифри не входять етнічні українці, що мешкають тут століттями. Якщо ви побуваєте на півночі області, ви побачити повністю україномовні станиці та села, такі як Мілерове, Юшенська. В останній існує українська школа при Юшенському санаторії.

- Чи впливають події в Україні на українську діаспору півдня РФ?

Так, зараз українська громада має дві політичні течії – одна частина підтримує Партію регіонів, інша – національні сили. До речі, ПРУ підтримував і генеральний консул України в Ростові-на-Дону Андрієнко, який був змінений після Помаранчевої революції. Будучи консулом він виступав проти української національної ідеї. Приміром, у грудні 2004 року була проведена прес-конференція за участі губернатора Ростовської області Чуба, мера міста Чернишова та консула України Андрієнка, на якій він заявив про необхідність вве ... Читата далі

От і осінь прийшла – ла-ла-ла, ла-ла-ла... І дуже мені цікаво, що ця осінь нам усім принесе. Я, звичайно, дуже сподіваюсь на нову революцію – справжню і національну. Успішну революцію, довокола якої не будуть розводити зайвого пафосу, але яка по-справжньому оновить наше життя. Революцію, яка через півтора роки не приведе до ситуції “а на манєже – всьо тє же”...

Оце коли я бачу їхні задоволені мармизи і чую, як вони всі дружно збираються нас ощасливити вже найближчим часом, як ми всі розпрекрасно заживемо під їхнім мудрим керівництвом, в мене виникає запитання – а чому ж ми так не зажили за їхнього попереднього правління? Хоча, ні – брешу... Це питання не виникає, бо воно й так існує – поза мною. А от виникає в мені ненависть – до них усіх. Я їх усіх ненавиджу. І думаю, що не я один...

Ненавиджу, бо не вірю. Ненавиджу, бо я переконаний, що кожен з них дбає лише про свої власні інтереси. Ненавиджу, бо я завжди ненавиджу людей, які використовують службове становище в корисливих цілях. І ще я ненавиджу лицемірів. Я терпіти не можу людей нещирих, підступних та зрадливих.

Я ненавиджу їх – і ця ненависть не дає мені зневіритись. Хоч і приводів для зневіри бачу безліч. І в першу чергу – для зневіри у власному народі.

Бо якийсь дуже дивний наш народ. В ньому завжди живе стільки протиріч, що здається, ніби вони самі давно б уже мали його з’їсти. Та й вони, ніби з’їдають. А він щось усе ніяк не з’їдається. Видно, якийсь непоживний. Хоч ним постійно намагається хтось пожи ... Читата далі

Олеже, Ви часто наголошуєте на своїй дистанційності від українського шоу-бізнесу. Це від того, що Вам не властиве почуття корпоративності чи в цій сфері немає людей, груп Вашого рівня, можливо?

- Я з тих людей, які пережили оці епохи: від Радянського Союзу, потім початок незалежності і сьогоднішній день, 21 століття, і просто на моїх очах зникали якісь поняття. Зникло таке слово, як “культура” взагалі з загального користування, з ужитку. Ми на сьогоднішній день говоримо про шоу-бізнес, а маємо на увазі культуру. Мені здається, що ми теж втратили таке поняття, як талант. Раніше ми говорили про талант, а на сьогоднішній день ми говоримо про харизму. Мені здається, що от це якраз показник сьогоднішнього дня, тому що, наприклад, талановита людина – це та людина, яка все робить якісно, найкращим способом, і від цього вона не чекає якоїсь заслуги чи пошани, чи якоїсь реакції від людей, від соціуму. А харизма – це явно така реакція організму просто здобути максимальні поблажки для себе. Мені здається.

- Що зараз домінує: харизма, як Ви сказали, чи талант?

- Харизма. На сьогоднішній день талант - таке слово вже не вживається. Про геніїв ми взагалі не говоримо, про талант ми навіть не говоримо. Ми говоримо: це харизма, це пробивна людина.

Замість артиста сьогодні вживається фронтмен, тобто та людина, яка попереду. Але ж ми знаємо, що інтелігентна людина не обов’язково мусить бути попереду, вона може бути і в тіні, але вона робить свою справу і робить її гарно.

- А ... Читата далі