«Ми, псковскіє, москалєй тоже нє любім».

                               З побутового діалогу

Виношу на суд читаючої спільноти деякі, може, небеззастережні, термінологічні міркування навколо русскіх і москалів. Через використання москалями русского язика і надзвичайно активне пропихання його ними всюди та базування їх (москалів) на російській території частенько виникає несправедливе ототожнювання русскіх із москалями. Це слугує постійною потужною підпорою москалям в їхній злочинній діяльності та джерелом свого поповнення новим кадровим потенціалом і свіжим гарматним м’ясом.

Не намагаючись детально відстежувати історичні джерела виникнення русского народу та злочинної зграї москалів різнонаціонального походження, спробуємо дещо прояснити змістове наповнення  цих термінів на теперішній момент.

Русскіє є нацією, аналогічно як і інші нації. Русскій усвідомлює свою належність до нації русскіх, і йому небайдужий даний факт. Москаль не належить до жодної з націй, якою б з них не був породжений. Усе національне йому ненависне. Кожен свідомий своєї національної належності — для нього націк.

Виникає запитання, невже й русскій, свідомий своєї національної належності, також є націком для москаля? Звичайно, що також. Оскільки москалі не є нацією, то кожен націоналізм, зокрема й російський, є очевидною загрозою для москалізму. Фактично нормальний націоналізм — це перш за все любов і повага. Любов до своєї нації і повага до аналогічного почуття представників інших націй. Москалізм же — це перш за все ненависть і зневага. Ненависть до всього націо­наль­ного взагалі і зневага до нації, яка даного москаля породила й вигодувала, зокрема.

За цією ознакою легко відрізнити русского від москаля. Наприклад, нормальному русскому незрівняно більш приємно мати справу  із свідомим своєї гідності українцем, ніж з обрусілим «ніким», чия гідність розтоптана москалями. Деколи доводилось бачити, як розчавлена гідність українця разить русскому, свідомому своєї національної гідності, в той час як самому українцеві, «закальонному» тривалими намаганнями не помічати свого багняного статусу, хоч би тобі що.  А те, що русскому разить, москалеві — бальзам на душу. Затоптана гідність українця — жива вода для зловтіхи москаля.

У чому ж полягає головна причина постійної озлобленості москалів проти усього нормального людського? Вона стає зрозумілою, коли проглядаєш інтернетівські групи новин, де москаль не намагається приховати свої почуття. Про неї так колись висловився мудрий Григорій Сковорода: «Найголовніша з усіх — заздрість, мати інших пристрастей та беззаконь. Вона є головним центром тієї прірви, де душа мучиться. Ніщо її не прикрашає і не робить корисною. Не милий їй світ, не люба доброчинність, а шкода така солодка, що сама себе десятком з’їдає» («Вступ до християнської добронравності»).

На що ж заздрить москаль нормальній людині? Та на все. А перш за все на нормальність її. Москалізм — це свого роду розрив природного зв’язку понять, необхідних для нормального функціонування людської психіки, зв’язку Людина — Родина — Нація — Людство.

Охоплюючи всю злочинну зграю, поняття «москалі» не приплутує сюди нікого стороннього і вже самою своєю назвою вказує на центр їхнього, москалів, гніздування, — город Маскву. Це не означає, звісно, що в Масквє живуть самі лише москалі. Скоріше всього, їх там навіть меншість, якщо не значна меншість. Але то їхній центр. Належить їм, москалям.

Стосунки між москалями та русскіми багато в чому визначаються фактом паразитування москалів на русскості. З одного боку воно, паразитування, не дозволяє москалям так відкрито кидатись на русскій націоналізм, як на інші націоналізми. Але, з іншого боку, це паразитування дозволяє москалям ізсередини руйнувати підвалини російської нації. Коли ж хтось думає, що москалі люблять русский народ, то нехай зайде при нагоді в будь-яке російське село. Таку руїну можна зробити хіба тільки від вікової надмірної ненависті.

Це руйнування, як і завжди в злочинній діяльності, здійснюється двома головними знаряддями. Перше з них — це, звичайно, брехня. Наприклад, твердження про прітєснєнія русского язика в Україні є абсолютно очевидною підлою брехнею. Друге знаряддя, на випадок як не подіяло перше, — це насильство.

А дискредитування москалями росіян в очах інших народів? Усяке нацьковування різних націй поміж собою — це хліб номер один москалів. І перш за все сіяння ворожнечі між русскіми та їхніми сусідами, а також поміж усіх мислимих груп усередині інших націй за будь-якою можливою ознакою.

Це може спершу видатись парадоксальним, але якщо відділити зерно від луз­ги, а росіян від москалів, то виявиться, що для цивілізованих взаємин між двома великими сусідніми народами — українським та російським (як і інших сусідніх народів з росіянами) — гостро бракує нормального російського націоналізму «з людським обличчям». Націоналізму, в якому любов до своєї нації складає одне нероздільне ціле з повагою до аналогічного почуття представників інших націй.

                Щодо обрусєвшіх інородцев (широко вживаного терміну за часів Россійской імпєрії, в тому числі офіційно), то зараз дане слово більше пасує непевним москалям у першому поколінні, а також, хоч і меншою мірою, численним (прикра реалія) фактично насильно утримуваним в русскоязичному статусі (під загрозою бути як мінімум привселюдно приниженим) українцям, — як в Україні, так і поза її межами.

РЕДАКЦІЙНИЙ КОМЕНТАР

ІМПЕРСЬКИЙ АРХЕТИП: МОСКОВІЯ  І  ЮДЕЯ

У своїй статті “Русскіє і москалі” Олександр Франчук здійснив шляхетну спробу захистити добре ім’я нації росіян, які давно перебувають під тотальним тиском з боку космо­по­лі­тичної спільноти москалів різнонаціонального походження. Подібна проблема існує і у єв­рей­ської нації, яка також потребує захисту свого доброго імені. Можливо, це також зро­бить хтось із українців у майбутній статті “Євреї і жиди”. А поки що звернемо лише увагу, що такого роду “виправлення імен” має значний пізнавальний потенціал і дозволяє побачити ди­во­вижні речі. Наприклад, те, що взаємовідносини між українцями і москалями типоло­гічно подібні до відносин між юдеями і галилеянами два тисячоліття тому[1]. Судіть самі:

1.        Геополітично Київ і Москва знаходяться на осі “Північ—Південь”, як і Галилея та Юдея (центром симетрії є Чорне море).

2.        Природно-кліматичні умови в Україні значно кращі, ніж у Московії. Так само Галилея була квітучим краєм у порівнянні з суворою Юдеєю.

3.        Українці і москалі були колись штучно об’єднані в одній імперії, яка згодом розвалилась. Євреї і ханаанеяни, а пізніше юдеї і галилеяни також були об’єднані в одній імперії[2].

4.        Москалі стали головною імперіотворчою силою, хоча культура, наука, технології, музика, естетика йшли головно з України. Аналогічна ситуація з юдеями.

5.        У Російській Федерації існує розкол між москалями і росіянами.  Москалі в основному зосереджені в столиці колишньої імперії Москві, з часів СРСР вони мають привілеї стосовно решти росіян (неначе окремий народ). В імперії Давида і Соломона також був розкол євреїв на юдеїв та ізраїльтян, причому юдеї були сконцентровані в столиці імперії Єрусалимі. Нині також існує розділення на жидів (юдеїв) і євреїв.

6.        Москалі в СРСР користувалися привілеями в порівнянні з росіянами (русскіми) та іншими народами. В імперії Давида юдеї мали відчутні привілеї в порівнянні з іншими єврейськими племенами та місцевими ханаанеянами.

7.        Москалі і українці розмовляють різними мовами, при цьому москалі з Москви відрізняються особливою вимовою і від решти росіян. Юдеї і галилеяни також говорили різними мовами. Характерно, що галилеяни відрізнялися м’якою вимовою, навіть коли говорили по-єврейськи (як і українці, коли говорять російською).

8.        Московія відчувала перед Україною комплекс неповноцінності, який згодом перейшов у свою протилежність — манію величі. Юдеї відчували свою неповноцінність стосовно ханаанеян, що також стимулювало у них захисну реакцію — у формі манії величі.

9.        Москалі вважають українців селюками і “лохами”, як колись пихаті юдеї вважали селюками галилеян.

10.     Москалі українську мову вважають діалектом російської мови. Юдеї мову галилеян також називали “діалектом”.

11.     Москалі прийшли в Україну як завойовники, подібно до того, як євреї в Ханаан, де проживало автохтонне індоєвропейське населення.

12.     Києво-Печерська лавра після розпаду СРСР лишилася окупованою москалями, хоча вся її естетика, оздоблення, архітектура, мощі — українські, тому українці вважають її своєю святинею. Єрусалимський Храм після розпаду імперії Давида також дістався Юдеї, а не Ізраїлеві, проте галилеяни небезпідставно вважали його своїм Храмом.

13.     Україну ще й досі за кордоном називають Росією, а українців — росіянами. Римляни називали Юдеєю всю Палестину[3], а галилеян, відповідно, юдеями.

14.     Назву “Україна” москалі виводять від російського слова “окраїна” (українське “околиця”); не зрозуміло лише, “окраїна” чого, тим більше, що жодний народ ніколи не називав свою землю околицею, до того ж чужою мовою  — власна земля для нього завжди в центрі світу. Юдеї, згідно зі своєю “народною етимологією”, виводили Галилею від еврейського слова “галіл”, тобто кільце, округ (та ж сама москальська “окраїна”).

15.     Дружні стосунки між українцями і росіянами псують радикальні москальські шовіністи. А в горах Галилеї переховувалися “фанатики або бандити, або зилоти”[4]. Зилотами (“ревнителями”) називали тих юдеїв, які з часів Маккавеїв у 1-2 ст. до н.е. і до падіння фортеці Масада у 73 р. н.е. були сповнені фанатичного юдейського шовінізму. Ці зарізяки чинили жорстокості як проти римлян, так і проти всіх, хто симпатизував еллінізму (зокрема, проти галилеян і самарян)[5]. Цікаво, що слово “кацап”, яким позна­чають фанатичних москалів на території України, походить від санскритського “кацаб” (вбивця-садист)[6]. Особливо багато кацапів у Криму, який, до речі, також має гори.