Відродженню українських козацьких традицій в Одесі допомагала не лише історична пам'ять народу, котра із покоління в покоління передава¬ла героїку козацьких часів в Україні, посилювали цей процес численні коб¬зарі та лірники, котрі ходили від села до села, збираючи на майданах вели¬ку кількість слухачів козацької минувшини. Адже не дарма царські жан¬дарми розганяли слухачів і заарештовували виконавців козацьких пісень і маршів, народних дум, про славне "Військо Запорозьке". З початком XX століття, завдяки українським діячам, відомі і знані серед народу кобзарі, зайняли почесні місця на сценах театрів, у музеях і в Народних аудиторіях Одеси (М. Комаров), Катеринослава (Д.Яворницький), Олександрівська (Д. Сига- ревич), Миколаєва (М.Аркас), Херсону (В.Гошкєвич) та інших міст, і не лише Півдня України1.
В народі досить сильною була пам'ять про козацькі часи, і не лише в поодиноких родинах дворян - вихідців з козацької старшини: Кочубеїв, Капністів, Трощинських, Лукашевичів, Рєпніних, Тарновських, Доро¬шенків, Лизогубів та Скоропадських, й інших численних родинах. Ця тра¬диція була глибоко вкорінена і в родинах прямих нащадків простих ко¬заків. Яскравим прикладом такої традиції є спогади відомого українсько¬го діяча кінця XIX - початку XX століття Сергія Шелухина, котрий був дуже вражений почутим, розглядаючи судову справу про землю в передмісті Одеси. Йому нащадки запорожців прямо говорили: "... цариця була люта, народ ставила ні в що і завела неволю в панів, а землю, политу христи¬янською кров'ю козацькою, роздала задурно своїм полюбовникам та па¬нам великими маєтками» 2.
Яскравим прикладом живучості козацької традиції в Одесі є життя та діяльність вихідця з козацької родини Михайла Слабченка. Він значну кількість своїх історико-правових та історичних прань присвятив дослід¬женню козацтва.
Тобто у народі глибоко були вкоріненні відомості не лише про козаць¬ку славу, а й про те, що землі на півдні України "политі козацькою кро¬в'ю" повинні по праву належати їм. Нащадки запорожців і чорноморців були глибоко ображені політикою царизму, яка їх землі віддала у власність чужинцям.
Посиленню національної свідомості, яка була закодована в козацьких традиціях, сприяли українські діячі Одеси на рубежі століть. Так, Михай¬ло Комаров - відомий бібліограф, театрознавець, етнограф, літературоз¬навець, мовознавець, історик, письменник і громадський діяч, розпочав за сприянням патріотів з усієї України перевидання "Чорної Ради" Панте¬леймона Куліша в Одесі. Це був перший український історичний роман, у якому віддзеркалені складні і болючі події козацької України.
Роман вийшов у 1900 році накладом 3,5 тис. примірників і миттєво роз¬ійшовся. Тоді постало питання перевидання "Чорної Ради", також з ілюс¬траціями відомого одеського художника, у творчості якого поважне місце займала козацька тематика Амвросія Ждахи.
Перевидання було здійснено в друкарні відомого в Україні і далеко за її межами друкаря Юстима Фесенка у 1901 році ³.
"Чорна Рада" П.Куліша та "Оповідання про початок чорноморського козацького війська" М.Комарова видане за сприянням "Петербурзького товариства видання дешевих та корисних киї" миттєво розійшлися по всій Україні. Так, Олександр Волошинов дякуючи М.Комарову в листі за книгу, просив ще надіслати "Чорну Раду". А.В. Степаненко у 1903 році писав про те, що книжка М. Комарова "Про А.Головатого" "так йде в продажі - як кожна найкраща книжка" 4.
Такою була велика зацікавленість українською історією, козацькою минувшиною. Відомий український діяч, меценат та політик Євген Чикаленко в листі 1901 року до М.Комарова щодо книги "Оповідання про Ан¬тона Головатого" дякував автору: "не за те, що Ви мені його прислали, а за те, що написали його. У нас так мало історичних книжок, народ наш так мало відає про минуле, що й така мала книжечка матиме велике зна¬чення; дай Боже, щоб швидше виходив "Богдан", бо вітер тепер перемінився і його можуть затримати"5.
Дійсно, важко було видавати книги українською мовою, ще й про ко¬зацтво та його ватажків, проте "Оповідання про Богдана Хмельницько¬го" М. Комарова було видано і книга швидко розійшлася.
Така наполеглива діяльність Одеської української громади, а з осені 1905 року і "Просвіти" у поширенні козацької тематики мала неабиякий успіх серед мешканців міста, особливо його передмість.
Так, в 1906 році в одеській "Просвіті", де збиралися сотні людей, було прочитано низку рефератів з історії козацтва: "Про запорізьких козаків", "Звідки взялися під Одесою села Яськи та Біляївка, і чого люди звуться в них Турбаями", "Про повернення козаків в кріпаків", і також про ватажків козацтва С. Палія, І. Мазепу, І. Сірка 6.
У 1907 році у "Просвіті" були прочитані лекції: "Козацтво перед Хмель¬ниччиною" М. Комарова, "Байда, князь Вишневецький в українській сло¬весності" та "Богдан Хмельницький - гетьман України" Л Ковальчука, "Б. Хмельницький" К. Бондаренко, та інші7.
Процес поширення козацької ідеології в Одесі продовжувався і після закриття "Просвіти" восени 1909 року. В лютому 1910 року у місті було створено "Одеський український клуб", а в 1912 році товариство "Украї¬нська хата в Одесі". Саме ці товариства і продовжували до 1917 року ук¬раїнську традицію, поширюючи серед населення козацьку героїку через читання лекцій, різноманітні концерти і спектаклі, пов'язані з козацькою тематикою, через поширення історичних книг, і насамперед "Кобзаря" Т. Шевченка, де, як у краплині води була відбита історія козацтва в історії України. Повний, без скорочень "Кобзар" збиралися видавати в Одесі, проте цього зробити не вдалося. Він вийшов у 1907 році в Ст. Петербурзі за сприянням відомого діяча В. Доманицького.
Ця книга та інші твори Т. Шевченка відігравали чи не найбільшу роль в піднесенні національної свідомості та козацьких традицій, особливо його поема "Гайдамаки".
З початком революції 1917 року, розпочалася демократизація суспіль¬ства. Паралельно поширювалась анархія і розпадалось російське військо в ході першої світової війни. Розпочався широкий процес українізації в армії та на флоті. У квітні 1917 року в Одесі було організовано "Одеську українську Військову Раду", яку називали "Одеський український військо¬вий Кіш", за козацьким звичаєм. Головою Військової Ради було обрано відомого в Одесі українського політичного діяча, полковника Івана Луценка, який був з козацького роду на Полтавщині.
Для поширення українських ідей серед солдатських мас в Одесі було засновано військову газету під назвою "Рідний курінь". На сторінках га¬зети піднімалися болючі питання війни і миру, процесів створення націо¬нальних частин, героїчного минулого українського козацтва. Так, для поширення козацьких настроїв Іван Луценко помістив на сторінках газе¬ти статтю під назвою: "Про вільне козацтво"8.
Поряд з українізацією військових частин, в Одесі розпочався процес створення козацьких формувань - гайдамацьких куренів. Ці підрозділи формувались з мешканців Одеси, її передмість та навколишніх сіл, де меш¬кали прямі нащадки козаків. Організатором і натхненником створення гайдамацьких куренів був Іван Луценко.
На початку осені 1917 року при підтримці штабу Одеського військово¬го округу було сформовано перший гайдамацький курінь. Його першим командиром був сотник О. Сахно-Устимович. Цей гайдамацький курінь був найбільш дисциплінованою частиною Одеського гарнізону, сумлінно виконував службу по охороні порядку в місті. 9 і 10-го жовтня на вулицях Одеси почалися перші збройні сутички гайдамаків з більшовиками. Обидві сторони зазнали втрат.
18-го жовтня нарада представників Штабу Одеського військового округу у та Одеської української Військової Ради вирішила прискорити фор¬мування в Одесі другого гайдамацького куреня і таких же українських чистин в інших містах. Курені мали нести караульну службу і підтримува¬ти загальний порядок 9.
Сформовані гайдамацькі курені мали свою військову форму темного кольору із прошитими сріблом погонами з літерами "ГК", і з жовто-синьою стрічкою на кашкетах. Ці курені мали як піхотні так і кавалерійські підрозділи, і брали активну участь в усіх українських заходах в Одесі, та охороні правопорядку. Газета "Рідний Курінь" писала: "Коли останніми днями з'явилась контрреволюційна загроза, комендант Одеси доручив охорону міста військовим українцям, військові українці охороняли і Совіт солдатських і офіцерських депутатів Одеси, і "Румчерод", навіть наші ко¬заки, як охорона поїхали з делегацією «Румчерод» до Ясс»10.
У середині жовтня 1917 року в Чигирині відбувся з'їзд Вільного козацт¬ва, на якому Отаманом було обрано Павла Скоропадського і Генеральну Раду вільного Козацтва з 12-ти осіб. Генеральним хорунжим до Ради об¬рали Івана Луценка. П. Скоропадський так згадував у своїх "Спогадах" про І.Луценка: "В Києві тоді ж я познайомився з якимось доктором Луценко. Полтавець охарактеризував мені його як одного з великих органі¬заторів Козацтва на півдні України, в Одесі. На перших порах він дійсно щось робив... Луценко видався мені ідеалістом, який бажав у наш час відро¬дити повністю старе козацтво і всю Україну перебудувати на козачий лад11.
З часом І. Луценко, як великий демократ стане в опозицію, разом зі знач¬ною частиною козацтва проти політики гетьмана та німецьких і австро-угорських військ в Українській державі. Буде, навіть, заарештований у 1918 році в Одесі Державною Вартою П. Скоропадського. Звільнившись з-під варти продовжить боротьбу за УНР, активно допомагатиме ЗУНР. Заги¬не в бою з більшовиками на Поділлі влітку 1919 року.
Ще в березні 1917 року в Одесі було створено "Союз української мо¬лоді" чисельністю до 500-т осіб. Союз активно включився в процес україн¬ського відродження у місті. З цієї організації виділилась група молоді, яка заклала Одеську "Січ" 12. Наставником у військовому вишколі січовиків був колишній старшина січових стрільців В. Янів. І.Луценко опікувався молодими січовиками, де у них проходив вишкіл на Торговій вулиці в при¬міщенні критого ринку, розуміючи важливість військової підготовки мо¬лодого покоління до майбутньої боротьби за свою державу.
Наприкінці жовтня до Одеси, в якій обстановка напружувалась, від Центральної Ради прибули В. Поплавко та Ю. Тютюнник для підтримки української влади в Одесі. Цими діячами було чимало зроблено для украї¬нізації штабу округу та зміцнення козацьких загонів. Слід зазначити, що Юрко Тютюнник родом зі Звенигородського повіту, де власне і зародило¬ся "Вільне козацтво", мав добрий досвід роботи у порозумінні козацтва з владою". Власне в Одесі він та В. Поплавко і надали добру підтримку гай¬дамацьким куреням. На допомогу Українській раді в Одесу були надіслані війська за наказом Секретаря військових справ С.Петлюри.
1-го листопада в Одесі відбулося засідання Української військової Ради, на якому після переговорів по телефону з лідерами Центральної Ради підполковник В. Поплавко заявив, що влада в Україні переходить до рук Центральної ради в її етнографічній території. Ця заява викликала неабияке піднесення. Всі встали і заспівали; "Ще не вмерла Україна" і "Заповіт"".
2-го листопада на площі Свободи перед міською думою вишукались під національними прапорами українські військові частини. Верхи проїздили гайдамаки. Генерал А.Єльчанінов прийняв парад, який ознаменував ут¬вердження української влади в місті. Поряд з генералом парад приймали полковник І.Луценко і підполковник В.Поплавко. Голосно лунало "Сла¬ва!"15.
Після прийняття IІІ-го універсалу Центральною Радою 7 листопада 1917 року, котрий проголосив УНР, в Одесі відбувся військовий парад. Ось як про це писала газета "Рідний курінь": "В горі гордо майорять блакитно-жовті прапори. Недалеко грає музика - то вояки поспішають на свято, щоб тут, прилюдно поклястися життям за кращу долю України... Сотня за сот¬нею проходить і займає своє місце. Біля пам'ятника Катерині ІI розмішуєть¬ся славний 1-й Гайдамацький курінь. Починається парад... "здорові пани козаки" - вітає генерал. "Здоров був пан генерал!" - з любов'ю, довір'ям та щирістю несеться в повітрі. А над усім ллються дивні мелодії "Вже воскресла Україна" та "Марсельєзи". Універсал читається окремо, в кожній частині. Уважно, з напруженням, ловлячи кожне слово слухають козаки, моряки, та громадяни... Згадалося минуле нашого народу, згадалась його доля, розвій і, занепад... А на площі, в осередку, вкрита рядками й бре¬зентами стояла вона, виновниця політичного занепаду українців - Катери¬на II. Мов каючись і криючись від того, що колись зробила..."16.
Проте, після більшовицького перевороту в Росії, місцева Красна гвар¬дія, керована більшовиками, спробувала захопити владу в Одесі. Це стало¬ся після того, як Одеська Українська Рада заборонила відправку на Дон для боротьби з Каледіним місцевий загін, який було сформовано з червоноармійців. Більшовики у відповідь пообіцяли розігнати Українську Раду.
30-го листопада загін червоногвардійців напав на гараж бронеавто¬мобілів, який був розташований у приміщенні склозаводу на Пересипу, обеззброїв варту і захопив його 17.
1-го грудня в Одесі відбулися справжні бої. В них бойове хрещення от¬римали й одеські козаки, їх гайдамацькі курені, за спогадами Юрія Липи, наступали з району 2-ї станції Фонтану, де вони були розташовані: "З райо¬ну залізничного вокзалу вони просувалися в бік вулиці Дерібасівської та Соборної площі. Січовики боронили базу з боку Молдаванки..."18.
Так одеські козаки, як прямі нащадки козацтва, виховані в національ¬ному дусі українськими діячами в Одесі через культурно-освітню роботу, стали зі зброєю в руках на захист молодої Української Республіки.
В ході дводенних боїв загинув командир красної гвардії в Одесі М. Кангун. Він був перетятий кулями з кулемета гайдамаками, які укріпилися в Англійському клубі (нині Морський музей). Його брат загинув також від кулемета, котрий було встановлено на дзвіниці Пантелеймонівського под¬вір'я (нині монастир).
2-го грудня бої припинилися і почалися мирні переговори. Наступного дня до Одеси прибули чотири ешелони українських солдатів, які поверта¬лися з фронту.
В. Голубович, як голова уряду, так доповідав на засіданні Центральної Ради про події в Одесі: "В кривавих сутичках вбито 4-х гайдамаків і біля 300-т червоногвардійців і більшовиків. З боку більшовиків убито багато керівників, серед яких Кангун - начальник Червоної гвардії і його брат - начальник штабу Червоної гвардії. Більшовики відкрили запис бажаючих їхати на Дон, і записалось тільки 23 чоловіки.
Червоною гвардією страшенно обурене все населення Одеси. Червона гвардія складається частково з робітників, а в більшості з портових хулі¬ганів, бо більшовиками роздавалася зброя всякому, хто хотів її одержати. В пресі були відомості ніби гайдамаки грабую населення. Слідчою комі¬сією встановлено, що з 35-ти гайдамаків, які були затримані на грабунку, 32 особи були переодягнені, і лише 3 особи були справжні гайдамаки, ці гайдамаки були своїми товаришами розстріляні. Гайдамаки - надзвичай¬но дисциплінована бойова одиниця"19.
Зростання авторитету гайдамацьких куренів, які користувалися у місце¬вого населення, внаслідок їх заходів по наведенню порядку і спокою не тільки в Одесі, але й під час бандитських бешкетів у Тирасполі, Вознесенську й Херсоні, зумовило формування гайдамацької дивізії в Одесі. Команди¬ром дивізії став полковник І. Луценко, начальником штабу одесит, підпол¬ковник В.Зміенко. Перший гайдамацький полк очолив сотник В. Осмоловський; другий сотник І.Орлов; другий сотник - осавул Продьмо. Кожен з полків мав у складі по 800 стрільців та по 100 кінних гайдамаків. На кінець 1917 року загальне число українських військ в Одесі становило близько 10 тис. багнетів і шабель20
Проте, через наступ більшовиків, та не виважену політику Центральної Ради щодо війська та загонів "Вільного козацтва" влада її була втрачена. Однак одеські гайдамаки внесли свій вагомий внесок у боротьбі за украї¬нську державність в ході визвольних змагань 1917-1921 років. 1 Мисечко А.І. Дослідження та розвиток кобзарського мистецтва па Півдні Ук¬раїни на початку XX ст. //Записки історичного факультету. - Вип. 8. - Одеса. 1999.- С.140.
2 Шелухін С. Україна - назва нашої землі з найдавніших часів - Дрогобич - Бескид, 1992.- С.60
3 Першина З.В., Похила Л .С. До історії видання роману П. Куліша "Чорна Рада" в Одесі //Записки історичного факультету. - Вип. 4.- Одеса, 1997.- С.71
4 Відділ рукописів ОДНБ. - Ф. 28.. спр 486, арк.48
5 Відділ рукописів ОДНБ - Ф 28., спр. 488. арк. 804
6 Одеса козацька: Наукові нариси. – Одеса: 0Моряк, 2000. – С.111
7 Звіт українського товариства "Просвіта" в Одесі за 1907 рік. - Одеса, 1908. - С.10
8 Рідний курінь. - 1917.- №8. - С.5
9 Гарчева Л. Гайдамаки Одеси в боях за владу Центральної Ради // IV Міжна¬родний конгрес україністів.-Частина II. Історія. Одеса – Київ -Львів. 1999. -С.239
10 Рідний курінь. - 1917.- С.5
11 Скоропадський Павло. Спогади. - Київ. -Філадельфія, 1995. -С.100
12 Липа Ю. Одеська "Січ"// Визвольний шлях. -Лондон. -1966. -Кн. IІ.-С. 1263
13 Шатайло О. Генерал Юрко Тютюнник. -Львів: Світ, 2000. - С. 13
14 Одесский листок. - 1917. - С.13
15 Там само. - С.4
16 Малинка//Рідний курінь. - 1917. - № 14-15. - С.4
17 Одесский листок -1917. - №267.-С.3
18 Липа Ю. Одеська "Січ"...- С. 1264
19 Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. У 2-х тт. - К. Наукова думка, 1997.-С.65
20 Янчук О. Український військовий рух на Одещині у 1917 році//Чорноморські новини. - 1998. - С. 3
|
